Опубліковано

Смерть мами… Я пережила це…

Я згадувала, я молилась я відчувала її цілий день…
Пам’ятаю, що відчула тривогу в серці за тиждень до її відходу. Я пояснювала собі це тим, що знаю, що вона хворіє і що я хвилююсь за її здоров’я, але цього разу життя мене готувало до зовсім іншого періоду пережиття і усвідомлення – втрати рідної людини.
Пам’ятаю, як їхала в машині, лежала на задньому сидінні авто і не розуміла, що їдемо на поховання МАМИ…  
Пам’ятаю, що мені було душно, серце стискалось, в голові гуло і крутилось перед очима – дитинство, обійми, лагідні слова, турбота, мамині очі, мамині рухи, запах від неї хліба, від неї завжди пахло хлібом, бо працювала вона на Хлібозаводі, я зараз пишу і відчуваю цей запах в носі, що змушує мене швидше битись серце, паморочить мою голову…
Я їхала і не вірила, що все, сьогодні останній день, коли я побачу маму в цьому тілі, що більше не буде слів, розмов, притулювань, більше не буде ніколи…
Я пам’ятаю, зайшла в кімнату, де лежала моя мама, навколо її подруги, діти, всі плакали…
Я пам’ятаю свою першу дику думку, в якій соромно зараз зізнатись вам:”Чому вони всі плачуть? ЇЇ тут нема!
Мами тут нема!
Моя душа відчула, що мами немає тут, її духу, її енергії…
Я притулилась, до холодного тіла, і нічого не відчувала…
В мене завмерли всі відчуття…
Потім я стала задихатись і захотілось вибігти і “зловити” її, мені стало ясно, що мама є десь, вона бачить все , але не може промовити про себе…
Я вибігла на вулицю, було сонце таке гаряче, ніби хотіло спалити всі мої тривоги, вітер ніжив мене, я відчула – мама тут, на вулиці! Вона так мене заспокоює…
Я йшла до кладовища і не розуміла. навіщо я йшла, було багато людей, з кожного двору виходи і приєднувались…
Найблючішим для мене було моментом, коли забивали кришку домовини… я провалилась в дитинство…
І стало дуже різко холодно, крижано, почало трусити…
Мені захотілось втікти, я нічого, абсолютно нічого не відчувало після цього, мені нічого не боліло, хотілось спати, довго спати…

Сумно це згадувати, і вам , це не потрібно. Кому важко це сприймати – не читайте…
Але кожен з нас рано чи пізно стикається з втратою рідної людини…
Мама – найрідніша , її любов безумовна, всепрощаюча і не вимоглива. її любов належить дітям тільки тому, що це ЇЇ ДІТИ!

Цілий рік я сумувала. я не могла спокійно говорити про маму, я не вірила, що більшеи не можу обійняти її, я мучилась, що не віддячила їй за її добро, що нічого не зробила важливого в її житті і радісного… Я дуже скучала …

Зараз, я спокійно можу думати і говорити про це, я відчуваю її любов у кожній миті, я розумію, що вона оберігає мене там, що біля Бога їй добре і вона не хворіє, я люблю її дуже! Я сама мама і розумію, що треба відпускати сум, юо і їй не приємно було б якби я постійно тривожилась…

Я живу і прийняла смерть найближчої людини, як те, чого не можна оминути, як щось таке, що змушує душу думати про розвиток, самовдосконалення, вічність!
Я розумі, що такі закони має саме життя і вся природа, навіть померти потрібно красиво і спокійно, і сприйняти смерть достойно і розумно…
Життя все одно триває, народжується нове, продовжується, розвивається, підноситься, страждає і переходить в інший вимір…

 Інна Залізнюк

Напишіть відгук