Опубліковано

Я мрію стати розчинною…

Я мрію стати розчинною –
не кавою і не сміливою,
не сіллю, не цукром, а мірою…

Я хочу бути розчинною
у вітрі росини краплиною,
в землі ростком і зерниною,
а в небі ковтком свіжим – вірою!


Я бачу себе лиш розчинною
у ваших очах не надмірною,
а струмом приємним, клітиною:
Не доброю, і не гордливою,


не приторною і не згіркливою…
А так просто – розчинною у
світлому поклику нивою –
красивою, цієї Землі дитиною!..
07.08.17
Інна Залізнюк

Опубліковано

Присвята Герою – Максиму Ридзаничу

Присвячую справжньому Герою, кіборгу, Надлюдині – Максиму Ридзаничу (позивний – Адам).
Максиме,тобі Вічна пам’ять та вічна відданість твоїм перемогам!

… і не сон,
… і не спів,
… і не смуток,
… не продовження
… і не кінець!
Не життя
І не смерть,
І не стукіт
тих надривно
сміливих сердець…  
Читати далі Присвята Герою – Максиму Ридзаничу

Опубліковано

Мила, я уже в раю!

– Ти про мене думала!
Й серцем відчувала.
А коли я падав,
Ти крилом спасала!

– Я про тебе думала,
І у снах кричала,
А своїм коханням
Бога дивувала! 

– Подивись у Небо,
Мила, будь щаслива!
Вже страждань не треба –
Безкінечна нива…

– Де ж, коханий, зараз ти?
Серцем чую смерть твою…

– Невідомі нам світи,
Люба, я уже в Раю!..
21.07.2015

Читати далі Мила, я уже в раю!

Опубліковано

Присвята коханню

Присвята коханню…

(на написання  цього вірша мене надихнула історія однієї любові, чутливе, справжнє почуття, яке обірвала війна! Сучасна війна, що забирає майбутнє у тих, хто так про нього мріяв!)

– Ти плачеш, мила?
– Так, я плачу!
Хоч обіцяла всім не випускати
Більше сліз.
Я плачу часто,
Не плакати не можу я ніяк…  
Змиритись з тим, що не обіймеш,
І не триматимеш
За руку,
В очах твоїх вже не світимусь я…
– Ну як же, люба,
Тебе я сонну Ангелом
Легенько цілував,
А на світанку я промінцем
Бурхливим
Твої я щічки лоскотав…
Ти знову плачеш!
– Плачу…
Тебе шукала всюди.
Ніде, повір, ніде вже
На Землі тебе нема!
В бездонній пустоті –
Тривога, страх…
І я , я геть сама!..
– Кохана, ти не сумуй,
Я напишу тобі листа.
– Листа? О, Боже. Як?
– Ти полотно візьми
І вишивай… 
Як тільки
Голкою торкне рука твоя,
Відчуєш –
Творитиме Душа моя!
У кожнім взорі прочитаєш
Моє ти послання –
Як я живу, що я кую,
Молюсь –
Щоб ти щаслива
На Землі була!

Інна Залізнюк
17.09.2015
Читати далі Присвята коханню

Опубліковано

Забігла прожогом у хату

Забігла прожогом
у хату!
Злякала матусю свою:
– Ой, мамо, я вмію літати!
У мене вже крила
ростуть!
Ой, мамо, відчуй,
подивися – палаю!
Горить щось незнане
у серці моїм…  
– Ой, донечко, мила,
літаєш! Я знаю.
Як шкода тебе…
Світи, та не всім!
Бо будуть гасити,
Бо будуть топтати,
І крила твої ще
на злеті зрізати!
Світи, моя доню,
Грій тих, хто у втомі,
Шукай лиш своє
на Землі.
Ой, донечко, доню,
коли я піду вже додому,
То ти лиш не сяй у пітьмі…
16.05.2015
Інна Залізнюк
Читати далі Забігла прожогом у хату

Опубліковано

Я тихо залізу в валізу…

Коли мені буде 93,
Я тихо дістану валізу,
І вилетять з неї прожиті роки…
А я у порожню залізу…

Немає ні спогадів, немає вагань,
І сумнівів, розпачу в світі…
Кружляє у Всесвіті спрага до знань,
Єднає готових зі Світлом…
Немає вже значення все, що було –
уривки життя, долехвилі…
Маршує і далі все, що вело
До Бога і Ангелів Небокрилих…

Закрию валізу…Засну…
Все одно
щебечуть узори, як діти…
Від себе залишу одне лиш тепло –
у душах, у серцях розкритих…
3.12.2015

Опубліковано

Як я боюся темноти

Як я боюся ТЕМНОТИ…

Так,
мене роз’їдає дивний страх…
Я довго мучилася з ним…
і клекотало – щось не так…
ця маска на мені, цей грим…

Трусила я з небес зірки…
кричала поглядом з землі…
боялася я темноти…
розгублена – нема мети…

Вколоти я хотіла б вас,
щоб зупинили погляд тут,
вщипнути ще хоча би раз…
спинити вас у самоті…

… задіти словом “за живе”,
щоб засвітити в вас “святе”,
і зустріч з Богом спалахне,
вогняне серце оживе…

…додайте світу теплоти,
мені ж хоч трошечки знаки…
…я ж так боюся ТЕМНОТИ
у людях… і уникаю
пустоти…

Опубліковано

Я зайду до тієї хати

Я зайду до тієї хати,
яку в мріях давно вже стрічала,
що навчила в дитинстві літати,
й колискові й казки там сховала…

Притулюсь до старого одвірка,
там знайду свої шкряби на ньому.
Моїх мрій і секретів там стільки!
Невідомо про це нікому…

А за лівим сумним причілком –
намальоване сонце грає…
І у спогадах моїх, знимком –
Дівча весело там співає…

Я зайду до тієї хати,
де з порога я стрімко стрибала.
Де мовчала, як хотілось мовчати,
А хотілось кричати – кричала!..

Опубліковано

Спогади…

Десь далеко –
за обрієм,
затуманені й злі,
там ховаються спогади,
і розбурхані дні…

Наче глибоко
й стомлено,
позіхають в тиші,
а від того так морочно
і колотить вночі…

Дуже близько –
за мріями,
виглядають вони,
не чіпайте, ви тільки їх!
Мрії мої – святі!..

Відголоссям,
відлуннями,
пам’ять б’є у виски –
ці образи, ці струмені!
То ж візьми їх й пусти!..

Десь далеко…
За обрієм…
Віртуальні і ледь живі,
там ховаються спогади,
ти візьми їх й прости…