Опубліковано

Я народилась!

Я народилась!
Світе, вітайся зі мною, звикай до мене, бо я тут тепер буду жити!
Сонце, ми знались до цього дня, грій мене тут, але не спали!
Небо, я пірнала в тобі, дозволь не забути тебе, шукай мене повсюду, лови пусті мої думки і розсіюй їх у безвісті!
Люди, я вже тут! Я народилась!  Читати далі Я народилась!

Опубліковано

Спогади про геноцид українців…

“Ми всі спали під коровою, якби не вона, я б не вижив!” – я пам’ятаю розповідь одного дідуся в селі, коли він розповідав про Голодомор 33.

Сім’я була великою, як в ті часи це звичне явище, а вижили тільки двоє і то тільки тому, що міцніші були і спали під коровою… згадує, як берегли, стерегли по черзі корову, щоб ніхто не вкрав і не зарізав… такі важкі спогади про це , що навіть моє маленьке серце, яке не уявляло, що це таке – голод, здавлювалось і плакало…  Читати далі Спогади про геноцид українців…

Опубліковано

Як я починаю творити вишиту сорочку

Ото купуєш 1,5 метри полотна, притуляєш його до грудей і відчуваєш, що вже зовсім скоро почнеш писати нову сповідь свого життя… Йдеш замріяно вулицями, кругом авто, метушня людей, рух, музика, а ти в своєму світі. Ти вже думаєш , включаєш свою сердечну уяву і твої думки стеляться на тому полотні і оживають дивовижними візерунками…
Ти розумієш – це твоє життя, твоє вишите, пронизане творчим натхнення життя…  Читати далі Як я починаю творити вишиту сорочку

Опубліковано

Поміж очеретами ніхто не помирає (есе)

В мене є моя, тільки моя улюблена стежка, про яку ніхто не знає. Це моя таємниця, в яку я нікого не впущу… Ця стежка наповнена кожного разу новими, особливими тільки для мене думками, бо здається, що ці думки чекають на мене щораз, щоб посперечатись в моїй голові…
Бігти по цій стежині, ловити аромати первоцвіту, любистку, чебрецю з легким віянням полину – неймовірне захоплення…  Читати далі Поміж очеретами ніхто не помирає (есе)

Опубліковано

Смерть мами… Я пережила це…

Я згадувала, я молилась я відчувала її цілий день…
Пам’ятаю, що відчула тривогу в серці за тиждень до її відходу. Я пояснювала собі це тим, що знаю, що вона хворіє і що я хвилююсь за її здоров’я, але цього разу життя мене готувало до зовсім іншого періоду пережиття і усвідомлення – втрати рідної людини.
Пам’ятаю, як їхала в машині, лежала на задньому сидінні авто і не розуміла, що їдемо на поховання МАМИ…   Читати далі Смерть мами… Я пережила це…

Опубліковано

Перестаньте гнівати Сонце (есе)

В нашому будинку, де я народилась і виросла було три великі кімнати, довжелезний темний коридор, який я завжди з острахом пробігала і величезна, залита світлом веранда, вся оповита віконечками різної форми та величини.

Коли заходиш в будинок, спочатку ти наповнюєшся світлом у веранді, потім потрапляєш у світ сутінок вузького темного коридору, по праву і ліву сторону дві кімнати – кухня та мамина спальня, далі , в кінці коридору – простора зала, я завжди думала, що вона святкова, бо там за величезним столом збиралась вся родина на визначні події та свята. І ще була дивовижна, загадкова кімната, яку ми називали «холодна», бо там завжди було прохолодно, навіть в найжаркіші дні. Туди можна було потрапити, перетнувши коридор у «святкову» залу і зліва зайти в зовсім інший світ.  Читати далі Перестаньте гнівати Сонце (есе)

Опубліковано

Виставка у Вишгородському музеї “Магія поліського орнаменту”

Родиною відвідали виставку «Магія поліського орнаменту» в Музеї давньоруського гончарства ВІКЗ у Вишгороді. Дуже приємно було дізнатись, що директором музею є неперевершена, розумна, чарівна жінка, громадська діячка, кандидат історичних наук – Влада Литовченко. З перших днів її керування музей відкрив нове дихання. Він є унікальним і своєрідним, таким, яким ми ще його маємо для себе відкрити. І пані Влада має стратегічні плани щодо розвитку даного музею і взагалі розвитку українського мистецтва. Відразу відчувається, що виставка є дуже бажаною і виплеканою. А головне, з розмови пані Влади – всі експонати на виставці з власних фондів музею.

Читати далі Виставка у Вишгородському музеї “Магія поліського орнаменту”

Опубліковано

Щастя не терпить боягузів

Скільки  б ми не блукали навколо інших і не бажали чогось іншого – це марна трата часу, бо все одно, щоб відчути справжнє щастя нам потрібно повернутись до себе!

А щастя ж так не любить боягузів! Щастя надихається сміливими і відвертими!

Ви ніколи не відчуєте повноти щастя, якщо у вашому серці живе страх. Страх паралізує, гіпнотизує і змушує грати за його правилами.

Коли є страх, там уже немає місця для волі та злету.

Страх підсікає крила… Страх не дає нам вилізти з власних грат. Ми самі у в’язниці своїх думок і переживань, передбачень.   Читати далі Щастя не терпить боягузів

Опубліковано

Мій стаж грудного годування – вже восьмий рік!

Господь подбав про безпеку і силу кожного малятка вже з моменту народження, надавши усім мамам унікальну можливість – стати “молочною фермою” для своєї дитинки. Важко переоцінити значення грудного вигодовування, тому що природа його не людська, а – Божественна. 

Мій досвід грудного вигодовування

Народивши свою першу дівчинку, я зовсім не розуміла, що зі мною відбувається. За правилами, що існували майже 20 років тому (не зрозуміло ким придуманими), потрібно було годувати дитину через кожні три години! Будити, коли спить, і не давати, коли кричить. Потрібно було обов’язково до крапельки зціджувати молоко після годування.

Я, звичайно, першу пораду проігнорувала відразу. Коли приїхала з пологового будинку додому,  годувала стільки, скільки дитинка відкривала ротик. Я була в захваті! Це неймовірні відчуття материнства! Я не могла повірити, що малесенька людинка, вже зовсім окрема, але ще така залежна від мене. Хотілось зробити все найкраще для неї. 

Читати далі Мій стаж грудного годування – вже восьмий рік!

Опубліковано

Колисала я дитиноньку малесеньку

“Мамо, заколиши мене!”– ці слова для мене є звичними щодня. Тому, що я маю щастя від Бога, маю чотирьох діток, які роблять мене щасливою щодня. Мене зрозуміють ті, хто вже відчув радість материнства і ті, хто тільки готується стати мамою, і, звичайно ж, бабусям, а можливо і татам, і дідусям. Колискова на сон діткам може стати тією з’єднувальною ниточкою, що пов’язуватиме Вас все життя, те, що діти пам’ятають і за що вони особливо вдячні мамам.

Читати далі Колисала я дитиноньку малесеньку